АФГАНІСТАН БОЛИТЬ В ДУШІ МОЇЙ

 

Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.

П’ятнадцяте лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився рахунок втрат наших солдатів, військовослужбовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали – “Мамо, я живий…”.

Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива і гірка. 33 роки що пройшли, об’єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.

Україна втратила близько 4 тисячі молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишилися в полоні або пропали безвісти.

Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України.

Нині в Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців. Те покоління знає ціну життя, дружби, єдності, воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля, нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото.

Сьогодні у Берестівській сільській бібліотеці, разом із клубними працівниками, була проведена зустріч із воїнами-афганцями «Афганістан болить в душі моїй». Про ті страшні та незабутні дні війни ділилися спогадами воїни-афганці: Анатолій Науменко та Михайло Береза – жителі с. Берестівка, уродженці с. Панасівка. Колишні воїни відповідали на численні запитання присутніх. Дякувати Богові, що наші земляки не поповнили списки полеглих воїнів і тих, хто пропав безвісти.

Ми низько схиляємо голови перед матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули. Нашим воїнам-афганцям бажаємо миру, душевного спокою, злагоди, щастя, добробуту в нашому великому домі – Україна.

У Берестівській сільській бібліотеці-філії також представлена виставка-реквієм «Вогненними дорогами чужих країн».