“Лоза б’є, не я б’ю,
За тиждень – Великдень!
Будьте здорові, як вода,
І багаті, як земля.”
Вербна неділя щорічно відзначається
православними, католиками та протестантами. Це свято відноситься до тих, які не
мають чіткої дати і кожного року можуть відзнеачатись у інший день. Хоча число
і відрізняється, та це завжди сьомий день тижня, остання неділя перед
Великоднем.
В цей день великий піст дещо
послаблюється: ті, хто постять, можуть вживати рослинну олію, рибу та
морепродукти, а також дозволити собі один келих вина. Але це не єдине, що варто
знати про це свято.
Історія цього свята триває ось уже
21 століття і описана у Святому Письмі. У цей день Ісус Христос воскресив
померлого Лазаря у Віфанії, а цей унікальний випадок став відомий завдяки
очевидцям, які блискавично рознесли звістку про чудо.
Тож коли Ісус завітав у Єрусалим —
люди були здивовані, вражені, але й радісні, тож зустрічали його з почестями:
співали пісні в його честь, кидали під ноги різні квіти та пальмові гілки, та
навіть власний одяг, аби доторкнутись ним до чуда, яке було втілене у обличчі
Ісуса Христа. Цей визначний день відклався у пам’яті та увійшов в історію — тож
святкується до цих пір.
Раніше Вербна неділя мала іншу
назву: Вхід Господній в Єрусалим, але оскільки на теренах Європи символом цього
дня є верба, а припадає він щороку на сьомий день тижня, тож отримав
видозмінену народну назву — Вербна Неділя.
Цікаво, що зустрічали Ісуса в
Єрусалимі, кидаючи йому під ноги гілочки пальми, а не верби. Але оскільки на
території Європи, в тому числі і України, де переважає християнське населення,
пальми не ростуть. А от верба, навпаки, поширене дерево, що несе у собі певний
символ весни. Тож ще з часів Київської Русі вона стала незамінним атрибутом свята.
Відтоді з’явилась величезна кількість прикмет, традиції та звичаїв, пов’язаних
саме із вербою.
Звичаї і заборони під час Вербної
неділі, пов’язані із вербою:
Люди наскільки вірили у цілющу силу
верби, що садили її біля криниці, аби очистити воду.
Освяченою гілочкою верби махали у
бік хмар, якщо хотіли відігнати грозу та очистити небо від хмар.
Після освячення в церкві, вербу
несли не тільки до оселі: її приносили до вуликів, корівників, курятників — аби
вся живність була здорова, а господарство процвітало.
Після свят гілочки верби не
викидали, їх зберігали до наступного року. Засушеною вербою розмалювали піч у
якій випікались пасочки до Великодня.
Та у взагалі, освячені гілочки
ставили у кутках будинку і залишали до тих пір, коли вони самі не засохнуть.
Вірили також, що вода, у якій були
замочені вербові гілочки, має цілющу силу, нею вмивались, поплескуючи легенько
себе та своїх рідних гілочкою і промовляючи: «Не я б’ю, верба б’є. На здоров’я,
на красу, на захист».
Існувала також цікава традиція
випікання святкових хлібців. У невеличкі буханки клали шишки верби, а запечені
вироби згодовували худобі та домашнім улюбленцям, щоб ті були здорові.
Вдариш по тілу гілочкою верби – буде
міцне здоров’я весь рік. Було прийнято бити і себе і рідних, яким зичиш здоров’я.
Також, маленьких діток для здоров’я купали у відварі з вербових гілочок.
Це лише декілька прикладів традицій,
пов’язаних із вербою. Насправді, в Україні існує величезна кількість подібних
“вербових” традицій, які мають свої відмінності у кожному куточку країни.
Заборони під час Вербної неділі:
Цей день вважається священним, тому
працювати у Вербну неділю категорично заборонено. І це стосується не лише
роботи, чи домашньої важкої праці, такої як рубання дров чи випасання худоби.
Не слід навіть зайвий раз розчісувати волосся чи взагалі виконувати якісь
повсякденні завдання. Тож їжу до цього дня слід було готувати ще з вечора
суботи. Це стосувалось і випікання святкових хлібців, якими частували у неділю
худобу і святкової вечері, яка передбачала послаблення посту. Люди вірили, що
навіть найменша праця у цей день могла накликати на них біду.
Звісно ж, до заборон відносяться
також м’ясні страви, та інші обмеження великого посту, котрі триватимуть ще
протягом тижня до Великодня.
Комментариев нет:
Отправить комментарий